Посилання

 
Міністерство молоді та спорту України
 
Донецька обласна державна адміністрація
 

Донецька обласна рада

 

Національний олімпійський комітет України

 
 

 
 
 
 
ХК "Донбас"






Кубок Люгайло. Погляд олімпійських чемпіонів

21-23 вересня в Краматорську проходили 20-ті ювілейні змагання з волейболу серед ветеранів на призи Станіслава Люгайло. На спортивне свято завітали почесні гості – олімпійські чемпіони, які поділилися своїми враженнями про турнір (і не тільки).

Олімпійський чемпіон-1964 Станіслав Люгайло (Донецьк/Харків):

- Турнір сподобався, хоча дався він нелегко. Неодноразово відкладався: то проблеми з фінансуванням, то я потрапив у лікарню, то ще якісь накладки. Але врешті-решт все було організовано прекрасно, усі задоволені. З радістю побачилися зі старими друзями, поговорили з надією зустрітися знову. Життя триває.

Через війну довелось переїхати до Харкова, як і Володі Беляєву, він теж переселенець. І хоча роки мої чималі, і здоров’я підводить, але не можу сидіти, склавши руки. Я вже колись казав: я одружений на волейболі. Наразі Харків вирішив відродити великий волейбол, і я цьому допомагаю разом із Ольгою Іванівною, моєю дружиною.

В училищі фізкультури і спорту Харкова готуємо з Ольгою Іванівною кадри для збірних команд країни, і у наших підопічних є успіхи. Так, дівчата два роки поспіль зайняли друге місце на першості країни, а на турнірах перемагали навіть дорослі команди, що виступають у вищій лізі. Тепер заявили команду в першу лігу, стартуємо в жовтні. Я не звик працювати аби працювати, змагатися аби змагатися, а прагну боротися за призові місця.

У нас талановита молодь, і я сподіваюсь на відродження волейболу. В останні роки українські збірні у різних вікових категоріях демонструють прогрес на міжнародних змаганнях, але три роки, що лишилися до Олімпійських ігор, - це замало. А ось в наступну Олімпіаду український волейбол має про себе нагадати, і хочеться, щоб до цього доклали зусиль і вихованці Донбасу.

Згадуючи Донецьк, скажу так: у нас була дуже дружна сім’я олімпійців. Вони завжди приходили на мої ювілеї – і легкоатлети, і плавці, ну всі... Зараз телефонують мені і кажуть: «Станіслав Антонович, на ваше 80-річчя ми обов’язково будемо. Щоб не сталося». Приємно, що Донецьк мене не забув. Будь-де добре, а вдома краще. Сподіваюсь, що ми ще повернемося.

Олімпійський чемпіон-1968 Володимир Іванов (Київ):

- Колись я починав цей рух і дотепер являюсь одним із керівників Асоціації ветеранів спорту України. Ветеранські змагання мають вікову градацію з кроком в п’ять років (жінки - з 35 років, чоловіки з 40 і вище), і, як кажуть, кожен на своїй грядці з’ясовує стосунки. Цього року ми проводили сьомі ветеранські ігри з 22 видів спорту.

Ветеранський рух дуже важливий не тільки з точку зору пропаганди спорту, а й задля покращення здоров’я: коли в сім’ї бабусі-дідусі активно рухаються, то й діти-онуки за ними тягнуться. Адже всі ми не молодіємо, вже пішли з життя видатні тренери і половина наших олімпійських чемпіонів з волейболу. На жаль, це дійсно так.

Отже не треба сидіти і чекати, що хтось прийде і щось покращить – треба брати і робити. Я добре знаю ветеранський спорт і переконався, що стабільність і якість турніру залежить від лідера-організатора. Краматорську дуже повезло, що у вас таких активістів декілька. І хоча ми проводимо багато подібних турнірів з волейболу (більше тридцяти на рік у різних областях), але на жоден з них не вдалося запросити одразу п’ятьох знаменитих волейболістів! Це ваша велика заслуга.

Організатори Кубку Люгайло – нова хвиля спортивних керівників, вони молодці, я їм аплодую. Не сумніваюсь, що наступного року турнір пройде на ще більш високому рівні, і, можливо, із запрошенням ще більшої кількості команд. Що стосується побажань, то нагородження команд краще проводити не в спортивному залі, а в танцювальному. Адже ветеранські турніри – це не тільки суто змагання, а і знайомства і спілкування за межами спортивних майданчиків.

Олімпійський чемпіон-1968 Віктор Михальчук (Одеса):

- Враження про турнір чудові: грають команди, змагаються, перемагають, програють, сваряться... Цей рух живе, і слава Богу. У свій час я на ветеранських турнірах не пограв, таке зі мною траплялось лічені рази. По-перше, тому що за життя награвся більше ніж достатньо, по-друге, часу на це зовсім не вистачало, бо тридцять років пропрацював тренером, у тому числі сім років у Маріуполі.

Коли я тоді приїхав у Маріуполь, він на волейбольній мапі вважався периферійним містом. Почав тренувати команду з першорозрядників та кандидатів і довів їх до майстрів спорту, неодноразових призерів національних чемпіонатів, володарів Кубку країни, постійних учасників єврокубків. Наразі цієї команди не існує. У цілому великий волейбол в Україні є, але на тому рівні, як було раніше.

На подібних заходах я буваю нечасто, але коли отримав запрошення, одразу вирішив приїхати. Бо вважаю це своїм обов’язком – через велику повагу до Стаса Люгайло. Він старший за мене, а вперше я його побачив, коли був ще школярем. Тоді я навчався в 10-му чи 11-му класі і займався волейболом в ДЮСШ. В Одесі проводили чемпіонат Збройних сил СРСР, на якому Люгайло грав за команду ГСВГ (Група радянських військ в Німеччині). Я з товаришами по ДЮСШ проводили на турнірі з ранку до вечора: дивилися, вчилися у майстрів.

Олімпійський чемпіон-1968 Володимир Беляєв (Луганськ/Харків):

- Коли я отримав запрошення стати почесним гостем цього ветеранського турніру, я ні миті на вагався. Хочу подякувати організаторам за ці приємні емоції. Адже зі своїми товаришами по олімпійський збірній не бачились років десять. Якщо не помиляюсь, це було на святкуванні 40-річчя нашої перемоги на Олімпіаді, яке було в Харкові в рамках проведення фіналу Кубку України.

Волейбол у світовому рейтингу за популярністю знаходиться на другому рядку після футболу. І в Україні також, - волейболом займаються дуже багато людей і присвячують йому свій вільний час. Організовано турнір на високому рівні, гарний контакт з учасниками, дружня атмосфера. На майданчику вони принципові суперники, а за його межами дружньо спілкуються. Я думаю, що коли учасники роз’їдуться по домівках, вони розкажуть про цей турнір своїм друзям і знайомим, і кількість шанувальників волейболу зросте.

Отже приїхав я в Краматорськ із великими задоволенням і не пожалкував, тому що дуже люблю цей вид спорту, якому присвятив все своє життя. Волейболом я почав займатися в останній рік шкільного навчання і спромігся досягнути найвищої вершини – олімпійської. Зрозуміло, що кожну людину природа нагородила по-різному, але я впевнений, що при великому бажанні будь-яка дитина може прийти у волейбольну секцію і з часом стати майстром спорту. Головне – знайти свій вид спорту.

 

Віктор Тачинський

 
25.09.2017

Новини